Інтерв’ю Олексія Нікіфорова за результатами першого року роботи на посаді генерального директора АТ «МОТОР СІЧ».
 
Пам’ятаєте свої перші враження на посаді генерального директора АТ «МОТОР СІЧ»?
– Це було дійсно несподівано. Рішення ухвалювалось швидко. «МОТОР СІЧ» я знав, бо це потужне, велике та важливе для України підприємство. Але я, мабуть, до кінця не розумів його специфічність. Тому потрібно було швидко розібратися у всіх його нюансах. Я пам’ятаю перший день, коли мене представляли, голова ради директорів озвучив ключові проблеми – це податки, відключення електроенергії, неоднозначне фінансове становище підприємства. І в перші хвилини я збагнув, що буде нелегко. Водночас, я точно розумів, що боятися вже нема коли – необхідно мати впевненість та ухвалювати рішення. Звісно, були бар’єри, нерозуміння структури підприємства, потрібен був якийсь час все вивчити ретельно.
Як формувалася команда топменеджерів? Чи складно було знайти спільну мову з тими, хто тут працює десятиліття?
– З цими людьми я працював поруч або паралельно, в інших напрямках або на інших підприємствах, але не пліч-о-пліч. Хоча розумів і бачив на що вони здатні. Тому обираючи, я спирався виключно на їхню професійність. У своїй роботі я дотримуюсь принципу діалогу. Я вважаю, що кожен керівник на своєму місці повинен розуміти, що ми працюємо спільно на результат. Я один тут точно нічого не витягну. Це величезне підприємство і тут кожен має відпрацьовувати на 100% за своїм напрямком.
Щодо порозуміння з «корінними моторівцями», то для себе я точно визначив, що технічні і виробничі питання краще за них на той момент ніхто не знав. Сторонній людині тут буде складно. І це неправильно, якщо ми залучатимемо людей з іншої сфери чи галузі. Іноді виникали труднощі, але ми знайшли порозуміння, обговорюємо все і радимось.
Протягом року ви відвідали кілька міжнародних галузевих виставок, форумів. Які у підприємства перспективи співпрацювати з західними компаніями?
– Відвідуючи такі заходи, я зрозумів, що там потрібно бути завжди. Для авіасалону Ле Бурже я запропонував зробити спільний стенд з ДП «Івченко-Прогрес». Це була наша ініціатива – два підприємства представити разом. Люди, які відвідували наш стенд, приємно були вражені. Вони розуміють, що в Україні триває війна. Але ми тут. У всіх було питання – як ви працюєте? Нашою ж основною метою було – вивчити сучасні тенденції авіагалузі та налагодити контакти з новими партнерами.
У спілкуванні з представниками світових компаній я дійшов висновку: великі контракти в нашій галузі лобіюють перші особи держави. Авіабудування вимагає гарантій між замовником і виконавцем. Сьогодні хтось вкладає в нас кошти, авансує продукцію і має розуміти, що через рік її 100% отримає. Так працюють всі підприємства, які є в управлінні держави. Коли співпрацю погоджують перші особи, всі залучені розуміють, що ці домовленості затверджені на рівні держав. І всі рухаються в одному напрямку, щоб їх виконати.
Що мене бентежило під час спілкування, так це те, що куди б ми не приїжджали, перш за все нам казали: а де ті домовленості, які були кілька років тому? Було неприємно чути, що «МОТОР СІЧ» колись раніше десь недотиснула, щось прогарантувала та недовиконала. І зараз, коли ми пояснили, що ми вже в державі, всі кажуть – це дуже добре, давайте будемо працювати з гарантіями держави.
Один із важливих напрямків, яким треба рухатись – це співпраця з країнами Заходу. Треба достукуватися до лідерів галузі. У світі їх до 10 всього. Ми, на жаль, зараз займаємо 1%. «МОТОР СІЧ» – це потужне підприємство, професійний колектив, поруч з нами є розробники з «Івченко-Прогрес». І в теорії разом ми можемо більше, але треба теорію перенести в практичну площину. Після скасування карантину через Covіd-19 цивільна авіація отримала стрімкий розвиток. І це шанс потрапити на цей новий для нас ринок. Ми із західними компаніями зараз опрацьовуємо питання спільної роботи. У світі всі процеси розділені – довкола однієї ключової компанії є 100 і більше підрядників. А в нас є повний цикл, це – наша перевага. Тому перемовини почались, є розуміння того, що нас очікує. Головне – вони тепер знають що є у нас, а ми – що нам зараз від них потрібно. Маємо працювати у спільних проєктах. Зокрема, ми почали отримувати із Заходу матеріали, які для нас були заблоковані 5 років. Зараз ми розблокували цей пакет запчастин для деякого нашого обладнання. Отже, розуміємо, що західні компанії отримали у своїх державних органах дозволи. І щодо інших можливих напрямків нашої співпраці теж має бути позитивне рішення.
  Як швидко можна замінити російський і китайський ринки на західний і європейський? Що для цього треба?
– Це не буде одразу реалізація нашої продукції на Заході, спершу – спільні проєкти, можливо, виготовлення вузлів і агрегатів, наприклад, для цивільної авіації. Ускладнює ситуацію той факт, що наша продукція не сертифікована в Європі, жоден двигун не має сертифікату для експорту в ЄС. Раніше на підприємстві почали процедуру сертифікації, але не завершили. Взагалі, сертифікація дорого коштує. А ми сьогодні вже маємо офіційну відповідь, що для України це буде безкоштовно. Крім того, має бути потужне лобі цього питання. Тому ми спільно з Державною авіаційною службою України подали заявки до EASA (прим. – Європейська агенція авіаційної безпеки). Там вимоги дуже високі. До того ж, на «МОТОР СІЧ» немає відділу сертифікації, він був скорочений кілька років тому. Колишні наші фахівці зараз залучені в роботі приватних компаній, хтось залишився на підприємстві, але в інших відділах. І кілька тижнів тому я доручив відновити відділ сертифікації. Ми маємо сертифікувати нашу продукцію для експорту в країни ЄС.
Запоріжжя покинуло багато людей. Чи є проблеми з кадрами на підприємстві? Рівень зарплати дозволяє втримати тут людей чи ні?
– Проблеми з кадрами є. Вони зрозумілі і очікувані в цій ситуації. По-перше, де ми знаходимось, це прифронтове місто. По-друге, як кадрова політика тут вибудовувалась раніше і до чого призвела зараз. Ми її змінюємо, залучаємо молодих фахівців. У травні було переглянуто рівень оплати праці. І хоча середня зарплата на підприємстві не менша, ніж середня по Запорізькій області, але ж це авіація – треба розуміти, що це інший продукт. Моє особисте бажання – зарплата в галузі має бути вищою. Щодо браку кадрів, то його зараз відчувають всі підприємства. У нас за перше півріччя відтік кадрів склав 6%, за 9 місяців – трохи менше 8%. Тож, помітна тенденція на зменшення. Але у цих цифрах є ключові фахівці, яких потім не знайдеш, не навчиш за пів року. Це ми розуміємо. Але ми розуміємо, що є і безпекова складова. У нас є родина працівників, яка двічі потрапляла під обстріли. Всі живі, на щастя. Але вони поїхали з міста. Тому тут не тільки зарплатня вирішує. Та щоб вона була на гідному рівні, ми маємо працювати, заробляти.
Що підприємство втратило внаслідок агресії Російської федерації? Чи маєте плани позиватися до Європейського суду щодо відшкодування збитків?
– Так, ми втратили деякі наші активи, зокрема, деякі знаходяться зараз в окупації. Я не кажу про непрофільні активи – бази відпочинку, тощо. Бо це не вплинуло на виробничі процеси. Що ж до виробничих потужностей, є влучання у наші об’єкти, відповідно є збитки. Та ми перелаштовуємось і працюємо далі. Намір позиватися до Європейського суду щодо компенсацій є. Наші фахівці працюють над цим. Процедура ця довготривала – оцінка, розрахунки, проєктно-кошторисна документація. Щоб подати позов до суду потрібно, наприклад, на зруйнований об’єкт підготувати нову проєктно-кошторисну документацію із зазначенням втрат виробничих потужностей і упущеної вигоди. Вона теж розраховується. Я бачив перші цифри, там попередньо – сотні мільйонів гривень. Але це не остаточна сума.
Ваш особистий виклик тут, чого прагнете на посаді генерального директора АТ «МОТОР СІЧ»?
– З понад 100-річною історією підприємства хочеться, щоб ми зробили новий поворот. У нас уже не буде іншого шляху, окрім як звернути на Захід. Доказувати, а точніше, підтверджувати те, що ми можемо і що наші люди можуть. Хочеться, щоб ми, «МОТОР СІЧ» взяли новий бар’єр для потужних проєктів. У держави у цій сфері, мабуть, немає кращого підприємства, такої основи і бази, як «МОТОР СІЧ». Якщо навіть дивитися на Європу чи розглядати світ на карті, я розумію, що в нас є шанс, є можливість рухатися вперед. І я прагну, щоб цей рух був успішним.
.jpg) .jpg)
|
